Проект “Монохромія” – про час та перцепцію: історичний час існування форм живопису та суб’єктивний сприймача. Досвід “споглядання” таких робіт відрізняється від того, як “читається” живопис, який щось зображає, і навіть від досвіду перегляду “традиційних” абстрактних робіт. Поверхня монохромної роботи позбавлена структури і членуваня. Немає того, що називається композицією колірних плям. Працює тільки чистий редукований колір, який вступає у складну гру взаємовідношень зі сприйняттям глядача. Верхній яскравий шар лише фіксує фінальний стан колірної площини, історію якої ми можемо прослідкувати на бічних ребрах роботи. Видимі й приховані шари кольору матеріалізовують час створення картини, перипетії шляху, результат якого до кінця невідомий автору, але може бути ретроспективно прочитаним і пережитим глядачем. “Зроби так, щоб я міг з тобою говорити”, - каже персонаж Моріса Бланшо.
Непереборна потреба висловитись, з надією, що буде встановлено зерно єднання. Недарма один із видатних представників монохромного живопису Йозеф Маріоні стверджує, що стосунки глядача із картиною – це особистий досвід людини.
І, нарешті, стара персидська притча, яку наводить у своїй роботі “Моя книга” Ів Кляйн, одна із найважливіших фігур в історії сучасного мистецтва та монохромго мистецтва зокрема. “Якось один музикант заграв на флейті. Але його гра полягала в тому, що він весь час тягнув одну і ту ж ноту. Так продовжувалося двадцять років поспіль, аж поки дружина не сказала, що інші музиканти видобувають зі своїх флейт безліч різних гармонійних звуків і навіть виконують чудові мелодії. “Чи не настав час, - сказала вона. – урізноманітнити твою музику?” Але “монохромний” флейтист відповів, що це було б помилкою. Адже він знайшов ту ноту, яку інші досі шукають.
