Цикл «Афган» показує нам життя звичайних людей, але передусім життя жінки, її думки і переживання. Автор цих робіт ніколи не був в Афганістані, але виявилось, що існує якась спорідненість або, скажімо щирий, безпідставний біль і гіркота за ситуацію, що зараз в цій країні Сходу.
На прикладі циклу «Афган» можна зробити певні висновки і можливо відкриття для самих себе. Зрозуміти, до чого все ж таки, тут мистецтво?
Афганістан – це держава, в якій з 1978р. і по сьогодні йде громадянська війна, це держава четвертого світу, в якій письменними є лише 34%, серед яких тільки 10% жінок… Це передусім життя людей, яке радше скидається на виживання. Ми можемо уявити що у них, безперечно є радості, є свята. Це скидається скоріш на хворого, який сьогодні святкує, але точно знає, що хвороба його невиліковна. З глибокою темрявою відчаю в очах, але водночас зі стійким переконанням зміни на краще. Така-собі жорстока реальність, з якої не можна вийти, зачинивши за собою двері, мовляв - досить, наслухався-надивився.
А як себе почувають жінки, які живуть в цій державі? А їх світ? І чи хочуть вони в ньому жити ТАК? Який він? Мовчазний? Сумлінний? Що вони думають, чи згадують вони про інших жінок, чи знають вони про інший СВІТ жінок? Можливо вони їм заздрять? Можливо вони їм співчувають? На якому вони місці для суспільства? Чи можуть вони на когось сподіватись? Чи тільки на себе?
…мистецтво – як жінки Сходу, таке ж вразливе…
