У роботах автора жіноче ототожнюється з чимось близьким, рідним, тим, що є та має бути тут і зараз. Чарівний, таємний «jardin» виявляється звичайною кімнатою, в якій знаходиться жінка: вона спить, згорнувшись в клубочок, або потягується після солодкої дрімоти… Через повсякденне розкривається природна невимушеність, вона вабить і не відпускає, бо стоїть біля витоків відносин «чоловік – жінка». Ця природність підкреслюється цікавим художнім рішенням - поєднанням технік малюнку та живопису в межах однієї виставки. Чітка вугільна лінія або спокійні монотонні кольори різним чином виконують одну й ту саму функцію – поглинути все зайве та зосередити увагу на головному.
У зображенні жіночого тіла Олексій Литвиненко звертається до самої Краси, використовуючи свою особливу живописну мову. Це мова, в межах якої спілкування можливе завдяки лише погляду. Адже, на думку автора, саме образ на полотні краще за будь-які слова підкаже дорогу до «саду жінок».
